У Софії пройшла 14-та Міжнародна конференція стейкхолдерів ПН9 «Люди та навички» ЄСДР: про що говорили учасники

Минулого тижня у Болгарії, яка головує у ЄСДР, відбулася 14-та Міжнародна конференція стейкхолдерів ПН9 «Люди та навички» ЄСДР. Разом із Міністерством освіти і науки України та за підтримки Danube Region Programme і Hanns Seidel Stiftung Ukraine команда УІМП організувала подію, присвячену темам навичок, професійної освіти і навчання, ринків праці та політик зайнятості у країнах Дунайського регіону.

Серед головних тем конференції — нова Багаторічна фінансова рамка ЄС на 2028–2034 роки, майбутнє ESF+, реформи в країнах-кандидатах до ЄС і залучення бізнесу до професійної освіти. Окремий фокус — спільні для регіону виклики: розрив між освітою і ринком праці, відтік кадрів, демографічний спад, низька участь дорослих у навчанні. Так само багато уваги приділили координації реформ у країнах-кандидатах до ЄС і тому, що відкритий діалог із Європейською комісією є практичною необхідністю.

Новий бюджетний цикл ЄС і нові правила для політик навичок

Одна з ключових дискусій конференції стосувалася того, як новий бюджетний цикл ЄС на 2028–2034 роки змінює правила для політик навичок, професійної освіти і навчання та ринків праці.

Один із головних висновків — нова Багаторічна фінансова рамка має дати країнам і регіонам більше гнучкості, щоб вони могли відповідати на власні виклики і кризи. Болгарія, наприклад, уже інвестувала понад 400 млн євро у розвиток навичок і підвищення кваліфікації через ваучерні механізми та навчання за участі роботодавців.

Водночас нова логіка фінансування створює і ризики. Коли підтримка дедалі більше орієнтується на результат, показники і великі стратегічні проєкти, менші гравці та вразливі групи можуть втрачати доступ до підтримки. Саме тому в дискусії наголошували: ESF+ має зберегти свій соціальний мандат. Так само звучало і застереження щодо скорочення соціальних інвестицій через об’єднання кількох фондів в один національний “кошик”.

Для країн-кандидатів висновок був практичний: не чекати завершення переговорів щодо нових регламентів, а вже зараз координувати спільні позиції і готувати теми для майбутніх транснаціональних проєктів у межах EU Facility та Global Europe.

Ще одна важлива теза дискусії: інвестиції в людей — це інвестиції у стійкість. Навчання впродовж життя, міжсекторальна взаємодія і довші соціальні інвестиції тут напряму пов’язували з відповіддю на кризи і зміни на ринку праці. Окремо говорили і про роль макрорегіональних стратегій. Вони мають сильніше поєднувати політику ЄС із реальною практикою, особливо для країн-кандидатів.

Низька участь дорослих у навчанні теж була серед ключових тем. Тут вирішують мотивація, ресурси і дизайн самих програм. Програми мають бути доступними, релевантними і сумісними з реальним життям людей. Інституціям так само важливо чесно бачити, що працює, а що ні.

Країни-кандидати до ЄС: як перетворити реформи на реальні робочі місця

Окрема панельна дискусія була присвячена тому, як утримати людей, підготувати навички для економіки майбутнього та перетворити реформи на реальні робочі місця в країнах-кандидатах ЄС.

Представники України говорили про реформу професійної освіти як частину відновлення і євроінтеграції. Серед ключових змін — новий Закон про професійну освіту, наглядові ради з паритетом 50/50 між роботодавцями і державою, короткі програми reskilling/upskilling для переміщених людей і масштабування дуальної освіти. Попри війну, у work-based learning уже залучили більше 10 000 студентів. Водночас важливі і фінансування, і обмін знань, і партнерства. Крім того, налагоджується співпраця профтехів з бізнесом для наближення кваліфікацій працівників.

У Молдові реформи сфокусовані на легалізації зайнятості та модернізації соціальної політики: 6 000 працівників, переведених із неформальної в формальну зайнятість, 4 200 фахівців, підготовлених у межах реформи соціальної допомоги, і 20 700 людей, працевлаштованих у 2025 році через реформовану Національну агенцію зайнятості. Паралельно розробляють 200+ професійних стандартів і розширюють доступ до навчання. Серед проблем — кадрова плинність через низькі зарплати.

У Чорногорії йшлося про транспонування 20+ директив ЄС у новий трудовий закон, цифровізацію служби зайнятості й реалізацію Youth Guarantee. У Сербії — про зміни до законодавства про стажування, зайнятість і страхування на випадок безробіття, а також про складну роботу над поправками до трудового законодавства за участі уряду, профспілок, громадянського суспільства і експертів ЄС.

Регіональний погляд Західних Балкан показав, наскільки ці виклики спільні. Частка незадекларованої праці в регіоні оцінюється в 15–35%, понад 20% молоді належать до категорії NEET, дорослі мало беруть участь у навчанні, а понад 60% молодих людей хотіли б емігрувати. Там, де законодавство вже є, його впровадження часто відстає.

Окремий акцент стосувався Європейської комісії. Країнам-кандидатам радили працювати з нею відкрито, прозоро і регулярно, сприймати її як партнера і тримати постійний контакт упродовж усього реформаційного процесу. Технічна підтримка ЄС уже зараз має практичну цінність для реформ — від know-how до інструментів на кшталт Youth Guarantee, ESCO та EURES.

Ще одна важлива тема — утримання людей. Тут самих програм зайнятості недостатньо. Говорили про житло, соціальні умови, якість життя і можливості для повернення. Сербія згадувала програму “My First Salary” для навчання до 10 000 молодих людей щороку. Молдова — гранти для вчителів і медиків, які їдуть працювати в сільську місцевість, а також бонусну програму для молоді, працевлаштованої в стратегічних галузях. Україна — про необхідність створювати умови для повернення приблизно 5 мільйонів українців, які зараз перебувають за кордоном через війну.

У підсумку розмова звела в один порядок денний те, з чим сьогодні працюють усі країни-кандидати: розрив між освітою і ринком праці, демографічний спад, відтік людей, потребу узгоджувати законодавство зі стандартами ЄС, а також потребу в кращих даних і кращій координації. Саме це й визначатиме, чи переходять реформи у результат.

Робочі групи: від ролі бізнесу в профосвіті до переходу від навчання до роботи

Під час робочих груп учасники окремо зосередилися на двох великих темах.

Перша — як зробити так, щоб професійна освіта встигала за потребами ринку праці. У центрі були моделі державно-приватної співпраці у професійній освіті, роль роботодавців, спроможність закладів і стимули для участі бізнесу.

Україна представила новий Закон про професійну освіту, який посилює роль роботодавців у системі управління та розвитку закладів, створює умови для ширшого впровадження дуальної освіти та більшої автономії закладів. Водночас ключовим викликом залишається практична реалізація цих змін на регіональному рівні.

Учасники дискусії з різних країн були одностайні: професійна освіта більше не може розвиватися окремо від роботодавців. Підготовка кадрів, оновлення програм, практичне навчання та розвиток навичок потребують постійної співпраці між державою, закладами освіти та бізнесом.

Під час обговорення особливу увагу приділили питанням мотивації бізнесу до участі в професійній освіті. Для багатьох компаній бар’єрами залишаються адміністративна складність, додаткові витрати та нестача стимулів. Саме тому важливо створювати моделі співпраці, які є взаємовигідними для всіх сторін. Окремо наголошувалося на необхідності інвестувати не лише в обладнання та інфраструктуру, а й у розвиток викладачів, які мають постійно оновлювати як педагогічні, так і професійні компетентності.

На сесії також представили два Erasmus+ Capacity Building in VET проєкти, які підтримують Україну і працюють на відбудову інфраструктури через сучасні навчальні модулі, узгоджені з підходами ЄС. Головний висновок дискусії: реформи професійної освіти працюють лише тоді, коли між політикою та практикою існує постійний зв’язок.

Друга тема стосувалася того, як скоротити розрив між професійною освітою і працевлаштуванням. У центрі були моделі навчання на робочому місці, Centers of Vocational Excellence (COVEs), нові кваліфікаційні стандарти та механізми, які допомагають молодим людям швидше переходити від навчання до роботи.

Для України окремим акцентом стала реінтеграція ветеранів. Повернення до цивільного життя потребує не лише соціальної підтримки, а й нових можливостей для професійного розвитку та працевлаштування. Саме тому професійна освіта дедалі більше розглядається як один із ключових інструментів економічної та соціальної реінтеграції.

Учасники також обговорювали узгодження кваліфікаційних та освітніх стандартів, що має спростити мобільність робочої сили та зробити навички більш зрозумілими для роботодавців у різних країнах. Значну увагу приділили розвитку Centers of Vocational Excellence як платформ співпраці між освітою, бізнесом, владою та громадським сектором. Їхня цінність полягає не лише в сучасній інфраструктурі чи нових навчальних програмах, а передусім у створенні стійких партнерств навколо розвитку навичок.

Наскрізною темою дискусії стала необхідність залучати до таких партнерств усіх учасників процесу — роботодавців, освітні заклади, органи влади, громадські організації та саму молодь. Без цього жодна модель переходу від навчання до роботи не буде достатньо ефективною.

Що показала конференція

Конференція ще раз показала, наскільки тісно теми навичок, професійної освіти і навчання, зайнятості та соціальної політики пов’язані зі стійкістю й відновленням регіону. Для України це була нагода показати конкретні зміни у сфері професійної освіти і водночас включитися в ширшу розмову про спільні виклики, рішення і подальші кроки для країн Дунайського регіону.

І дуже хочеться, щоб наступну таку зустріч ми провели вже в Україні.

Конференцію організували Міністерство освіти і науки України та Український інститут міжнародної політики у партнерстві з Федеральним міністерством праці, соціальних справ, охорони здоров’я, догляду та захисту прав споживачів і Федеральним міністерством освіти Республіки Австрія, Міністерством освіти і досліджень та Міністерством праці і соціального захисту Республіки Молдова, а також L&R Social Research.